Виховний захід "Небесна Сотня"

Баннікова Лариса Олександрівна

Вчителя англійської мови

Захід «Небесна сотня»

у 6-В класі

Мета: виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю; формувати переконання у нетлінності духовних скарбів народу, повагу до символів України, до своїх батьків; спонукати  учнів до усвідомлення ними необхідності бути корисними своїй державі.

Це дивляться з темних небес
      загиблі поети й герої –
      всі ті, хто так вірив у світле майбутнє твоє.
                                               С.Фоменко
 

На самім початку революційних подій, коли нікому і в голову не могло прийти, чим усе обернеться, слова «Слава Україні! Героям Слава!» («СУ!ГС!») видавалися простим вітанням. Звісно, для частини протестувальників гасло мало важливий сенс, але для більшості було лише словами, котрими розпочинали свою промову численні оратори зі сцени Майдану.
Ці слова звучали так часто, що потрохи навіть починали приїдатися, як і інші, постійно вживані гасла, котрі кричала заведена юрба: «Банду – геть!», «Україна – понад усе!», «Слава нації! Смерть ворогам!» і т.д. Від цього частина критично налаштованих активістів, втомлених постійним повторенням цих слів, мов мантр, замінювала їх кумедними аналогами: «Кава Україні! Героям Кава!», «Сала Україні! Героям Сала!», «Україна – понад десерт!», «Панду – геть!» і т.п. Тоді Євромайдан був мирним і веселим, потребував нових смислів, тому все це виглядало доволі природнім, кумедним та доречним.
Для частини ж населення і поготів всі ці гасла й вітання, в їх серйозному варіанті, асоціювалися із націоналізмом та чимось неприємно-ворожим. Вони не розуміли, про яких таких героїв йдеться, якій нації слава? Інші ж на місці героїв бачили: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Степана Бандеру, Романа Шухевича та упівців, тих, хто першим вийшов на Майдан, а дехто – волонтерів. У кожного був свій варіант. Із розвитком подій в центрі столиці з’являлися все нові і нові претенденти на те, щоби стати тими героями, котрим, власне, слава.

Минуло майже три місяці від початку протестів і уже, мабуть, ні в кого немає сумнівів, хто ці герої. Небесна Сотня. Ті, хто віддали життя за кожного з нас. З цими смертями «Слава Україні! Героям Слава!» перестало бути просто вітанням. Це і віддання шани найкращим, котрі в найважливіший момент не злякалися і пожертвували собою заради кращого життя усіх в цій країні, а також і засвідчення справжнього подвигу.

За допомогою «Слава Україні! Героям Слава!» ми ідентифікуємо своїх. Самооборонці, що стали боронити міста, коли міліція була на боці «організмів», відрізняли одні одних не за стрічками чи додатковими питаннями, а саме за цим важливим вітанням. Для мешканців Сходу та Півдня, котрі підтримують Майдан (правдиво сміливі люди, що не бояться гонінь за іншість поглядів), «СУ!ГС!» – це слова-маркери, за котрими можна зрозуміти, хто свої, а хто – ні. Революція добре показала нам хто є хто. Друг пізнався в біді. І часто цими друзями, братами по боротьбі стали ті, від кого ми цього не очікували. Ті ж, хто, здавалося, однозначно мав би стояти поруч на барикадах, виявилися раптом чужими. Ця ідентифікація стала дуже важливою для подальшого життя.
Все стало на свої місця. Проте не лише «Слава Україні! Героям Слава!» набуло нового й точнішого змісту. Тепер зрозуміло, що «Слава – політичній нації», що «смерті ворогам» хочеться багатьом і досі, коли перед очима зринають кадри із вбитими та пораненими героями. Що «душу й тіло ми положим за нашу свободу» – це не просто абстрактні слова з гімну. Врешті-решт, що Майдан Незалежності – справді те місце, де здобували свою свободу. Це дивне, неймовірне місце, потужна точка енергії нашого народу, де встигли відчути все: і радість, і безвихідь, і горе, і біль, і гордість, і повагу.

Уже всім зрозуміло, що на центральній площі столиці має постати красивий і сильний пам’ятник-меморіал для Небесної Сотні. Це повинно остаточно довершити процес перетворення Майдану в місце нашої сили та певності. 
По країні уже з’являються перші вулиці та площі, названі на честь героїв Майдану. Вони виникатимуть й надалі, і щоразу участь у їх відкритті й іменуванні все більше братимуть ті, хто ще донедавна називав Небесну Сотню «радикалами», «терористами» й «екстремістами». Вони вже виступають в Раді й іменують їх «жертвами», наче самі не доклали рук до того, щоби ці люди загинули. Вони ще потім повчатимуть нас усіх, як потрібно правильно шанувати героїв. Про щось подібне згадував Олег Покальчук, коли вони привозили до Києва тіло Василя Стуса для перепоховання, а на цьому уже в аеропорту піарилися зовсім інші люди. Тому мусимо не дати заплямувати світлу пам’ять наших героїв, вберегти її від привласнення нечесними й підлими людьми, котрі неодмінно захочуть отримати політичні дивіденди від їх смертей.
А ще маємо піклуватися про тих, хто залишився без найближчих людей. Без своїх: чоловіків і жінок, дітей та батьків, сестер та братів, рідних і друзів. Допомагати їм не раз в рік умовного 20 лютого, як у нас згадують про усіх потребуючих, а щоразу, при кожній нагоді. Не залишити їх з горем наодинці. Це найменше, що ми можемо зробити для них.
Ми мусимо пам’ятати не лише про родини вбитих, а й про скривджених і скалічених, чиї долі зламав цей жахливий режим.
Ми повинні докласти усіх зусиль, щоби добитися справедливого суду для тих, хто винен у смертях, каліцтвах та інших злочинах проти нашого народу. Але гуртуватися маємо не довкола ненависті, а довкола любові, довкола вищої мети. Такою має стати побудова засадничо нової держави, тієї, котру бачили в своїх мріях загиблі герої і за котру вони віддали життя. Ми мусимо зробити все, щоби таке більше ніколи не могло повторитися і ніхто не вмирав через ідіотів при владі. Щоб герої не відправлялися на небеса передчасно, а трудилися і жили на радість рідним та близьким, мирно й щасливо. 
Ці люди – справжні герої. Вони загинули як герої і проводжають їх як героїв. В кожному районі, кожному місті й селі зупиняються процесії, що везуть домовини з тілами загиблих, і місцеві люди, навіть серед пізньої ночі, зі свічками в руках, в дощ і холод, зі слізьми на очах віддають останню шану героям.
Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серця.

«Герої не вмирають!»

Реквієм присвячений героям «Небесної сотні», які загинули в лютому 2014 року в Києві

Викладач. (Слайд1) Патріотизм – це одна із ланок людського характеру. Він, подібно до любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі вчинки в ім’я своєї батьківщини. Патріотизм – величний вияв нескінченної любові до рідного краю. Патріотизм, як і честь виховує великих, сильних людей, які не рахуються із ціною свого життя і здатні пожертвувати ним заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, ідучи впевнено і безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе у єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже життя народу стає його життям.

Та нажаль у нашому сучасному українському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується. Багато людей під впливом економічної кризи, соціальних недостатків починають презирати сучасну державу. І дух патріотизму в їхніх серцях починає повільно втухати, як маленький вогник підчас дощу. Дух патріотизму починає перетворюватись на інший дух – дух презирства. З країни виїзджає багато людей, юнаки шукають собі “білого білета”, щоб не іти в армію, а дух національної свідомості ледь жевріє своїм маленьким, майже потухлим вогником. Жаль терзає мою душу, коли проходжусь по звичайному українському місту, де значна частина населення навіть не знає української мови, а говорить на чужому всім народам наборі слів із різних мов, який ми називаємо суржиком.

Українська культура зайшла в глухий кут, із якого не може знайти виходу. Українські патріоти, яких так потребує суспільство, ніби сплять довгим сном у душах багатьох українців, проте люди не хочуть розбудити той дух патріота, який все більше і більше гасне у їхніх серцях, а треба було б!

Викладач. Історія будь-якого народу містить періоди, дати, які є вирішальними і доленосними в його житті. Ми повинні пам’ятати і не забувати героїчні сторінки, коли проливали кров патріоти. Адже хто не знає минулого, той не вартий майбутнього.

(Слайд 2) Вірність і мужність – ось головні риси героїв: вірність своєму ідеалу та мужність у втіленні цього ідеалу в життя. Вірність і мужність аж до смерті!

Герої творять дійсність, герої формують обличчя світу – вчора, сьогодні і завтра, бо вони готові віддати все, і в тому числі своє життя, щоби осягнути свою мету, щоби здійснити свою мрію. Це герої залишили для нас здавалось би такі божевільні кличі: Або все – або нічого! Або пан – або пропав! Перемога або смерть!

1 Ведучий. (Слайд3) Історія і сучасність різних цивілізацій, культур, народів – це історія і сучасність їхніх героїв.

Історія і сучасність України, українського народу – це твір героїв України, це діло людей, які віддали всі свої сили, і своє життя для добра Українського народу: його свободи і державності, могутності і процвітання. Україна – це діло героїв, які поставили добро рідного народу понад свої особисті та будь-які інші інтереси і були вірними своїй ідеї до останнього подиху.

2 Ведучий. (Слайд4) Для нас, теперішніх молодих українців, в час, коли бути патріотом серед наших ровесників давно перестало бути модним, а ідея українського патріотизму в руках вправних політиканів стала знаряддям в боротьбі за владу, важливо як ніколи усвідомити, що нема особи поза людською спільнотою, нема особистого добра, поза добром народу і держави, до якої ти належиш, і той, хто відмовляється бути вірним інтересам своєї Батьківщини, свого рідного народу, буде примушений служити добру чужого народу.

1 Ведучий. (Слайд5)  Для нас же, теперішніх молодих українців, що в своїй більшості, нажаль,, можливо і байдужі, перш за все важливо знати, що історія і сучасність України – це діло геройської української молоді: (Слайд6) козацьких полків Богдана Хмельницького та Івана Мазепи; (Слайд7) Легіону Січових стрільців Дмитра Вітовського, Української Галицької Армії Мирона Тарнавського; (Слайд8) Армії Української Народної Республіки Симона Петлюри; (Слайд9) Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця і Степана Бандери; (Слайд10) Української Повстанської Армії Романа Шухевича; (Слайд11) сотень тисяч рядових українців, які боролися проти німецьких загарбників в рядах Червоної Армії; (Слайд12) членів визвольного руху шестидесятників Вячеслава Чорновола; (Слайд13) учасників студентського голодування 1990 року; (Слайд14) І, небесна сотня, молоді люди, які поклали власне життя за демократичні зміни в нашій рідній Україні.

2 Ведучий. (Слайд15) Відкриймо для себе великі заповіти героїв України, заповіти написані для нас, нащадків, кровю і потом впродовж тисячоліть.

Сьогодні від нашого покоління в цілому і кожного з нас зокрема, залежить чи звучатиме гордо і могутньо ім’я Україна і Український народ в третьому тисячолітті на вершинах людської цивілізації, чи кане воно у забуття, зазнавши духовної і фізичної смерті.

1 Введучий. (Слайд16) Прислухаймося у цей день до мови могил. Хай до вух наших дійде голос великих покійників, що одним з’єднаним могутнім хором до нас живих промовляють: “Українці! Будьте гідними! Боріться за своє достойне життя! Здійсніть наш заповіт”. І коли цього голосу слухатимуть мільйони, ми зможемо спокійно глянути у майбутнє. Бо тоді мільйони щоденним трудом, а коли прийде потреба, то жертвою крови свідчитимуть, що Україна живе, бореться, житиме і перемагатиме.

2 Ведучий. (Слайд17) Будьмо ж гідними великої слави героїв України, які твердо вірили, діяли, знали: Українська нація народилася тоді, коли в її обороні впала перша крапля червоної української крові на чорну українську землю.

Українська нація існуватиме доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя в її обороні.

Слава Україні! – (Усі разом)  Героям Слава!

1 Ведуча:  (Слайд18) Україна не раз піднімалася з колін. Побита і ціла в ранах, та нездоланна для ворогів своїх, вона йшла ворогу під кулі, щоб захистити всіх своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів.

Україна:   Сторіччями здригався мій народ

Від ярм, від зрад й кривавих заворушень,

І мову як духовний ополот

Втирали в бруд прямісінько у душах.

Шевченко вмер. І Лесі вже нема.

Є незалежність. Є уже свобода.

І все одно ще темно від примар.

І все одно щось гірко труїть воду.

2 Ведучий:    Здавалось все скінчилося, давно минуло і більш ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій. Та не так здавалось, як вже сталось. Що робиться з тобою, чому ти плачеш,  Україно?

Україна:  В вогні та диму страдають мої міста. Мене понищено, спалено. А найбільше серце обливається кров’ю за сотні моїх дочок і синів, які загинули від куль власної влади. Ще болять і кровоточать рани, земля захлинається від крові та сліз матерів,сестер,побратимів.

«Небесна Сотня»…Юнаки,батьки

Їх імена мені ніколи не забути –

Вони ж за мене полягли,

Так як і ті, що захищали Крути.

Щемить у грудях, і душа болить

За долю мого рідного народу.

Але у серці іскра ще горить,

І не втрачаю віру у свободу.

1 Студент.:    На тебе боляче дивитись,

Нам залишається молитись.

Молитися за волю, за народ,

Щоб вже кінець-кінцем

Добитися свобод.

І вийти з клітки поневолі,

Бо нам кріпацтва вже доволі.

Невже настали Сталінські часи?

О, Боже наш, ти нас спаси!

Врятуй нам неньку Україну,

І не зроби з неї руїну.

Ми миру хочемо, добра,

Щоб Україна вільною була́.

Всевишній, нам допоможи,

І  Батьківщину збережи!

2 Ведучий:   За три місяці Україна прожила цілу історичну епоху.

 1 Ведуча: 22 листопада 2013року заява  влади призупинити підготовку до підписання угоди про Євроінтеграцію сколихнула народ України. По містах почали збиратися студентські протестні акції.

2 Студент.:   Спохмурніла земля,коли звістка прийшла.

Як із вибором нас обдурили:

Знахабнілі чини, що свавіллям жили,

Курс в ЄС на «тайожний» змінили.

Ми з протестом пішли, хто ж тоді, як не ми,

Нас в столиці зібралось немало.

І здригнувся Майдан, похитнувся весь клан,

Революція слово сказала.

3 Студент.:   Гей, розвивайся прапор свободи!

Йди на майдани, вільний народе!

Хай не злякають нас перешкоди,

Тут ми підпишем власні угоди!

В бій барабани!

Всі на майдани!

Люди Країни

Правда за нами!!!

 4 Студент.:   Влада, насилля і розкрадання,

Має відчути наше бажання

Жити у мирі, без фальшування…

Досить неправди! Досить страждання! 

Осінь не гріє руки та ноги,

Гріють надії і діалоги.

Зносити чинно мусим тривоги

Й гордо стояти до ПЕРЕМОГИ!!!

В бій барабани!

Всі на майдани!

Люди Країни

Правда за нами!!!

2 Ведучий:   30 листопада у Києві на Майдан вийшли сотні молодих студентів, які всіляко підкреслювали мирний характер своєї акції.  Злочинна влада вчинила замах на мирний протест і на декларовані цими молодими людьми загальноєвропейські цінності.  Десятки протестувальників були по звірячому побиті спецпідрозділами міліції  і у важкому стані потрапили до лікарень, а доля багатьох з них невідома і до сьогодні.

1Ведуча:   Шоковані замахом на основоположні права і свободи людини та побиттям мирних студентів, сотні тисяч українців вийшли на Майдан Незалежності, вимагаючи покарання винних у побитті студентів та відставки злочинної влади.

2 Ведучий:   Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала. Замість того,  щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого тодішня влада на чолі з президентом Януковичем віддала злочинний наказ застосувати зброю і зробити «зачистку» Майдану, застосовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю.

1 Ведуча:   Постріл, другий, розірвалася тиша , і нестерпний біль…Кров, вогонь, стрілянина на ураження… Знову смерті, поранені, відірвані руки, проламані голови, вибиті очі, покалічені жінки, поранені священники.

5 Студент.: Хмари зловісні нависли над нами,

Сили ворожі нас довго гнітуть,

Станьмо ж до бою усі з ворогами,

Смерть або воля та згода нас ждуть!

1Ведуча:   Справжні бої розгорталися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе. До нас прийшла війна.

2 Ведучий:   Справжня кровопролитна війна. Нас намагалися винищити за бажання мати людську гідність і самим обирати своє життя. Настав той час, коли кожен українець мав зробити вибір: або ти станеш рабом, або будеш вільною людиною і житимеш у вільній державі.

 6 Студент.:   Ми ж не злякаймось! Гордо і сміло

Стяг піднесемо за правеє діло,

Стяг боротьби за свободу народу,

Щоб панували скрізь воля та згода!

1 Ведуча:   На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Майдан оточили з усіх боків, взяли у щільне кільце. Та люди не здавалися. Співали Гімн. Зі сцени лунали молитви, патріотичні пісні.

7 Студент.:   В лави ставаймо, стяг піднімаймо,

Хай лине грізно могутній наш спів,

Гордо і сміло за правеє діло

Вдаримо разом на всіх ворогів!

Станьмо ж до бою, не згинуть ніколи

Ті, що поляжуть за щастя людей,

Ті, що життя віддадуть задля волі,

Ті, що у тюрми підуть з-за ідей!

1 Ведуча:  Проти мирних мітингувальників кинули Внутрішні війська,спецпідрозділ «Беркут» , на дахах будинків розмістили снайперів,завозили проплачених «тітутшок». В один день тисячі мирних людей стали солдатами свого народу.

8 Студент.:   Помста усім ворогам-супостатам,

Що закували народ в кайдани,

Помста і смерть всім царям, плутократам,

Нумо ж, до бою, всі праці сини!

2 Ведучий:    Вони йшли голіруч проти озброєних вишколених беркутівців. А у них під ногами зривалися світло-шумові гранати, довкола свистіли кулі.  Бійці спецпідрозділу «Беркут» застосували спецзасоби, декого розстрілювали впритул, захоплювали і добивали поранених.

1 Ведуча:    На що мітингувальники «відповіли» камінням, бруківкою, яку розбирали прямо з-під ніг, петардами, та «коктейлями Молотова». Із засобів оборони у мітингувальників були тільки саморобні дерев’яні щити,  дерев’яні палиці, барикади, створені з підручних матеріалів  та палаючі автомобільні шини і  їдкий дим, що густою хмарою оповив серце України – Київ..

9 Студент.:  Палає Київ у вогні,
горять сталеві БТРи
там на межі-передовій,
народ боронять волонтери.
Палають шини і серця,
ніхто не хоче помирати,
Перед екраном матері
і там, і там їхні солдати..
Там у шоломі зі щитом,
стоїть з Франківщини хлопчина,
з червоним на грудях хрестом,
поранених несе дівчина.
Стоїть із Харкова Андрій,
Сашко тримає оборону,
він тут вже 48 днів,
як сам приїхав з Краснодону.
Ось знову хвиля йде атак,
усе змітають водомети,
морозно трошки: «-2»,
горять позаду вже намети…
Всіх щільно взяли у кільце, здається ОСЬ (!)
наш дух зламають
Та хтось із права затягнув,
народний гімн усі співають.
Тримати крепко треба щит,
бо там позаду наші діти,
батьки стоять і матері,
нема куди нам відступити.
Лунає вибух поруч десь,
то світло-шумова граната
це «Беркут» мило передав,
нам подарунок від Ґаранта.
І ще учора ти і я ,
були звичайні активісти.
А вже сьогодні, всі ми тут:
БАНДФОРМУВАННЯ-ТЕРОРИСТИ.
По ліву сторону, під щит,
знову граната залітає,
і мій колега «екстреміст»,
на неї стрімко так, лягає!
Та, що ж ти робиш брате мій?!
Знімаю з нього «балаклаву»,
лице криваве, очі, біль…
Дівочі коси розгортаю…
Та, що ж це люди за війна?
Де бій приймають ненависний,
ті хто міцний бронежилет,
вибрав сьогодні, ніж намисто.
Хто замість плаття, мов на бал,
вже надіває «балаклави»
і так хоробро за щитом,
стоїть під натиском навали?
Ви й досі кажете, що ми,
стоїм тут всі за якісь гроші?
А може й в морзі хлопчаки,
лежать за гроші теж хороші?
А може й це мале дівча,
якому вже добу не спиться,
стоїть бо радісно їй жить,
під панським катом і молиться? (c).

10 Студент.:  Коли Герої в передсмертний крок,

Так віддано цю волю здобували,

Свідомо вбивці, тиснучи курок,

У пекло свої душі віддавали

Режим стріляє в потилиці й спини,
Убивають людей мисливські гвинтівки.
А все, що ми можем – палити шини.
Україна бере початок з бруківки.

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,
Тріпочуть на вітрі криваві знамена,
Вогонь облизує трупи і рани.
Україна бере початок із мене.

Ріки крові уже течуть.
На країні – вогненний шов.
Дзвони дзвонять – щоб ти почув.
Дзвони дзвонять – щоб ти пішов.

1 Ведуча:   Тисячі поранених і майже 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти. Кров цих людей стала вироком для злочинної диктатури. Ця «Небесна Сотня» своїм життям викупили свободу для мільйонів українців і дає шанс збудувати нову демократичну правову державу.

2 Ведучий:    Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

11 Студент. :  …і мовчки сотня непокорених героїв

відходила у чисті небеса,

і погляди знесилених мільйонів

дивились вслід братам, батькам, синам;

Вони загинули за нас весною

Віддали все що було в їхньому житті

І ринули у небо сотнею святою

Боронити звідти нас від ворогів

у темне небо по руках в відкритих трунах

до світу кращого крізь сльози матерів,

не буде прощення убивцям й нам не буде,

коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,

хто не дістався правди, оступившись на півкроці,

горять серця, палають вільні душі,

зійшла зоря, гряде нове життя,

герої не вмирають, кличуть нас на барикади,

і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,

витає дух нескореної волі,

гримлять щити, молитви і пісні,

рядами рівними між нас ідуть герої,

усі, хто голову поклав в ці темні дні.

З очей мільйонів – сльози потекли;

Серця мільйонів – болем умивались… .

Серця ж Героїв битись не могли,

І очі їхні вже не відкривались.

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду – сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

На небі спокій їх чекає вже;

І Вічна Пам`ять на землі настала.

За них ми Богу молимось лише,

Та промовляєм: Слава! Слава! Слава!

12 Студент. :   Майдан… з Героями іде прощання…
Тисячі людей зібралися в цю мить.
Для когось на землі вона передостання,
А хтось в землі сирій вже мирно спить…

Україна:  Нехай пам’ятають про наших героїв,

що за волю поклали безцінне життя,

що творили історію, наше минуле,

у яке вже нема вороття.

1 Ведуча: Ми ще не раз згадаємо цю весну

І ці події , і цей кривавий шлях

І закарбуємо у серці “Небесну Сотню”

Яка тепер на небесах!

Викладач.  Тоді, коли кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до країни повели б державу вперед